Жовківчанка - актуальні новини Жовківщини

У фашистській Німеччині, якою вона не була б, брали тільки тих, хто був винний. У нас винними були всі, вся родина. Ти винуватий, бо ти українець. За одного вивозили всю сім’ю, називали пособниками.

Про це в інтерв’ю Голові ради ГО «Національна революція» п. Богдану Касперу, розповів п. Микола Бандурко, житель с. Мервичі, Львівської обл., Жовківського р-ну, колишній політв’язень радянської системи.

–         Скажіть, будь ласка, як і за що Вас вивозили звідти «освободітєлі»?

Батько був добрим господарем. А вивозили тільки господарів, чесних, свідомих людей. Злодіїв і неграмотних залишали. Нас вивезли у 1950 р.

–         Як Вас вивозили?

Я навчався у Львові в інституті. Приїхав додому на неділю по продукти. З неділі на понеділок о 4.00 ранку прийшли, як тхорі, ввірвалися до хати і дали 10 хв., щоб зібратись в дорогу. Усі продукти, які були в коморі, ми залишили.

–         Чи повідомили Вас, за що беруть?

За участь в ОУН. Сини маминого брата були партизанами. Серед них одних заарештували, інших побили.

–         З ким Ви проживали?

Батьки і я. Брат був у війську. У 1944 р. його мобілізували в Армію. Він був в полоні. Мав їхати в Америку, але через домовленості Радянського Союзу з Америкою його повернули в Україну. Проте на війні брат захворів туберкульозом і помер.

–         Розкажіть, якою була дорога в Сибір?

Посадили на одну фіру. Ми взяли з собою перину та одяг. Все те, що необхідно. Вони увесь час ходили за нами і дивились, що ми беремо з собою. Нас та людей з інших сіл погрузили в машини і повезли до Львова. Там зачинили за брамою і розподілили по камерах.

У камері нас було по шестеро осіб. Спали на багатоярусних ліжках. А ті, кому не було місця, спали на долівці. Ми стелили перини на землю і так спали.

–         Скільки часу Вас там тримали?

Близько місяця. Потім нас посадили на машини – «чорні ворони» – висадили на контейнерних площадках на залізній дорозі. Звідти погрузили у товарні вагони. У вагонах нас було по 60 осіб. На низу лежали наші речі. Ми спали наверху.

–         Яким був подальший шлях? Скільки часу тривала дорога?

Везли десь близько місяця. Нас завжди везли тільки вночі. Перша зупинка була в Білорусі, потім – на Поволжі, далі – в Уфі, Челябінську, Петропавловську, Омську, Томську, Зимі, Тайзі, Новосибірську, Алтайському краю і аж у Аченська.

З Аченська нас почали по дорозі потроху залишати в інших населених пунктах. Останнім був Єрпінськ. Тих, котрі помирали у вагонах, забирали невідомо куди.

–         Як Вас годували по дорозі?

На деяких зупинках роздавали «зупу». За їжею ходили жінки.

–         Чи були спроби втеч по дорозі?

Не було як втекти. Сокири і пили у нас відбирали. У кожному вагоні були площадки, з обох боків стояли конвоїри і світили прожектори. Ті конвоїри мали свій пасажирський вагон, де перебували упродовж дороги.

–         Чи були між вами люди з малими дітьми?

Були хлопчики по 4-5 років.

–         Скільки років Вам було на той час?

20 років.

–         Як Вас розселяли?

У Єрпінську була станція. Від станції нас завезли в селище Сора. Приїхали грузові машини і нас повезли в бараки. Там були каменоломні, де люди приїжджали працювати, бо це були добрі заробітки.

–         Коли Вас звільнили з цього заслання?

Після смерті Сталіна табір розформували.

–         Які роботи Ви там виконували?

Ми були найманою робочою силою. Спецкомендатура призначала в шахту на роботу возити вугілля. Щодня треба було іти у спецкомендатуру і розписуватись. Так було упродовж 4 років. Опісля дали полегшу: раз в день, потім раз в тиждень.

–         Скільки часу Ви перебували там?

12,5 років. Потім нас відпустили додому, але їхати ми мали в іншу область. Ми записалися в Молдову. Там для нас хату викупила рідна сестра. Там я одружився.

–         Як Вас зустріли там люди?

Люди там до нас ставилися добре. Росіяни нас називали бандерами. А місцеве населення усе розуміло.

–         Люди терпіли. Їх вивозили у Сибір. Чи, на Вашу думку, ми вже маємо незалежну Україну?

Можна сказати, що ні, лише на папері. Справжніх вибили і судять, а прибічників тієї системи беруть назад в уряд. Помінялась тільки вивіска, а люди залишились «старі».

–         Чи погоджуєтесь Ви з тим, що влада є антинародна на всіх рівнях?

Вони захищають свої інтереси. Влада не є народна. А люди вибирають «хрін». Нехай буде «хрін», аби не були «лижі». Тепер усі говорять про те, щоб робити революцію. Сусід є наглий. Якщо робити революцію, то він піде в атаку. Цього робити не можна. Коли наша Армія стане сильною – можна починати революції. Наша нація дуже нечесна, хоч я і українець. Вони тільки одягають вишиту сорочку.

–         Дякую за розмову!

ГО "Національна революція"